Я розлучилася з чоловіком 15 років тому і від тоді живу сама. Нещодавно я познайомилася з однією порядною людиною, яка запропонувала мені з’їхатися разом. Я погодилася і вирішила запросити його до себе, бо вдома почуватимуся комфортніше. 

Спочатку все було добре, але згодом справи почали погіршуватися. Я працювала на заводі, тому там проводила увесь час в будні дні. Готувати і прибирати могла лише на вихідних. Натомість чоловік мав вільний графік, тому приходив додому, коли заманеться. 

Тож на початку тижня я приходжу з роботи, а вдома гора брудного посуду і пустий холодильник. Я роблю зауваження чоловікові, але його ображають мої слова. Вирішила, що буду мовчати. 

Одного разу я попросила його трохи поприбирати в квартирі. Він відмовився і сказав, що це жіночий обов’язок. Щоправда, одного разу я прийшла з роботи і побачила, що в кімнатах ніби прибрано. Однак чоловік повитирав пил і пропилососив лише на видних місцях, а зайвий раз заглядати за телевізор чи під диван не став. 

Можливо, хтось скаже, що мені не догодиш. Але чому я взагалі маю це все терпіти? Тут прибери, те принеси, на роботу сходи, а що ще зробити? Я не наймалася в рабство. У такому випадку краще бути самою.

Одного дня я наважилася сказати йому все, що думаю. І знаєте, що почула у відповідь? Що це не його квартира і він тут у ролі гостя. Саме тому я повинна за ним доглядати і йому догоджати, а він навіть пальцем не поворухне. 

Ці 2 тижні дали мені зрозуміти, що я до кінця життя хочу жити сама. 

Чи згідні ви з думкою жінки?

джерело cikavopro.com